Відомий в Україні писака еротичних сцен міркує про її єдність. Він договорився, що Україну треба поділити, виділивши Донбас та Крим. Ці речі він розповідає в інтерв'ю польській газеті. Подаємо його в скороченному вигляді.

У київській пресі ви казали, що Крим і Донбас могли б відокремитися від України.

— Я не змінив думки. І також не казав, що вони конче мусять відокремитися. Я сказав, що таку можливість варто було б обміркувати. Це розрахунок на несподівано легкий і цивілізований спосіб розв’язання проблеми, яка заважає Україні бути собою, блокує напрямок, в якому має просуватися країна. 20 ялових років уже позаду. Україна, якою була, такою і лишилася. Такий стан речей поганий і деморалізуючий.

Але ж українці бояться поділів...

— Я висловив непопулярну думку, яка викликала величезну реакцію в суспільстві. Але я люблю висловлювати непопулярні, зате власні погляди. Українці проти багатьох речей, у тому числі — вступу до НАТО. Я підтримую членство країни в альянсі й дозволяю собі не погоджуватися з багатьма українцями.

Чи не буде так, що відокремляться Івано-Франківськ і Львів, а не Крим і Донбас?

— Захід України не відокремиться. Його сенсом існування є утворення великої України. Для українців на заході країни існування без столиці в Києві є нісенітницею. Київ також не відокремиться.

Після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича ви казали, що Україну ”зайняли окупанти”.

— Це не лише мої слова. Багато людей в Україні такої ж думки. Про це свідчать написи на парканах в Івано-Франківську: ”Скажи ні внутрішній окупації”.

Чи не боїтеся ви, що Україна перестане бути українською, що зникнуть її мова та культура?

— Надто пізно вже боятися. Ми маємо справу з дійсністю. І так трапляється не лише за влади Януковича. Цей процес сягає другої половини ХХ ст. та початку ХХІ-го. Із тією різницею, що за президентства Віктора Ющенка впродовж п’яти років робилися хоч якісь спроби порятувати українську мову.

Чи поділяєте думку, що Янукович — маріонетка Москви?

— Певною мірою так, але тут складніша річ. Якщо він і не маріонетка, то вже, напевно, послідовник, добровільний епігон, наслідувач Москви. Для Януковича ідеалом є така система, яку створив у Росії Володимир Путін. І ми до цього наближаємося семимильними кроками.

Вас непокоять швидкі кроки України в напрямку Росії?

— Це риторичне питання. Ясна річ, непокоїть. Кожен із такий кроків робиться безоглядно. І ці кроки заводять українську державність у темний провулок.

Чи можливе повернення до влади лідерів помаранчевої революції?

— Я в це не вірю. Під великим знаком питання політична кар’єра Юлії Тимошенко, не кажучи вже про Віктора Ющенка, який взагалі не має політичного майбутнього. Може, навіть він сам цього не хоче. Місце лідерів Майдану посядуть інші. Добре було б, якби так трапилося. Проте варто зберегти помаранчевий колір. Ідея помаранчевої революції — важлива і слушна. Це саме те, чого Україна потребує. Помаранчевий колір скомпрометували ті, хто перебував на першому плані й під прапорами революції. Але ж це не провина тієї ідеї.

Українці не втратили віри в ідеали революції?

— Люди, а надто українці, — немов пластилін: утрачають віру і швидко її віднаходять. Почекаймо до осені. Побачимо, як мої земляки сприймуть підвищення цін на газ, як студенти відреагують на репресії, у тому числі на відрахування з університетів. На людей треба тиснути, і тоді вони знов стають людьми.

Польщу та Україну розділяє справа Української повстанської армії та Організації українських націоналістів. Чи є щось, що об’єднує наші країни?

— Нас об’єднує організація Євро-2012. Проте я сподіваюся, що Україну буде позбавлено права його проведення. Інакше ми зганьбимося. Буде краще, якщо Євро-2012 відберуть у нас тепер. Щодо глибших речей, то нас об’єднує належність до Центральної Європи. Беручи до уваги історію, культуру та політику, ми приречені на співпрацю. Те, що польське керівництво по-своєму відійшло від цієї формули, а українське — по-своєму, не значить, що в майбутньому не буде кращого керівництва, принаймні, в одній із країн.